Skip to content

22.07.2017

Народні свята

Народні свята й обряди — ціла духовна система спо-конвічного життя народу з художніми образами, ритуальними дійствами, із звичаями і традиціями, з величальними піснями, образним словом, музикою, танцями, із святковим вбранням, із хлібом та душею, із щирістю та щедрістю. У них сконденсовано художній досвід народу, постійно сущу творчу силу духу, світогляд, що ста-новить його національне обличчя, духовну велич та мисте-цьку самобутність.

       Найосновнішим у світоглядному розумінні в народній системі є свята на пошану сонця. Невгасне світило було в житті хлібороба основним життєдайним джерелом. Воно осявало його життя, сприяло врожаю "жита, пшеници всякій пашниці". Сонце визначало і пору року, і працю, і ритм життя.

       З давніх-давен український народ витворив свята на честь його, склав прекрасні світославні пісні на кожну пору його сяяння. Протягом зимових двотижневих святок люди вшановують основні джерела життя — сонце, землю, воду в час зимового сонцестояння. Коляда символізує народження невгасного світила. Свято відзначають щорічно через п'ятнадцять днів після найдовшої ночі — 7 січня.

       Великдень — великий день весни — щорічно має не-постійну дату: від кінця березня й до початку травня. У ці три дні люди віддають шану сонцю й воді, які посприяли росту й розвитку природи після весняного рівнодення.

       Купайло рівноцінне Коляді. Воно святкуеться на п'ятнадцятий день після найкоротшої ночі — 7 липня, тобто через півроку після Коляди. В ньому уособлюється дозрівання й плодоношення після літнього сонцестояння.

       Калита втілює згасання сонячної сили й тепла в кінці осені. За старим стилем це свято припадало на 30 листопада. Зі зміною літочислення воно перейшло на 13 грудня.

       За слов'янською міфологією, всі названі свята пов'язані із сонячними богами. Так, Коляда освітлюється Сварогом. Великдень стоїть відповідно до свого "біжучого ритму" між Колодієм і Ярилом, Купайло опікується Ладом, в дні якого відбувається весілля Бога світла Леля з Богинею води Даною. Калита має свого сонячного покровителя Корша або Хорса.

       Свята ці — не просто вшанування, а опоетизоване втілення в духовну сутність знань предків про світ та його явища. Започатковано свята сонячного циклу ще в надрах трипільської культури (6000-5000 років тому) прадавніми хліборобами. На двоконічних горщиках того часу змальовано чотири фази сонця. Вони, очевидно, освячувалися ритуально. На цю образну схему накладаються і чотири сонячні свята. Думку щодо їх походження із цієї давньоі культури висловлювали провідні археологи
В. Даниленко, С. Бібіков, Б. Рибаков.

       Чотирибічність світобудови або світовидність була в основі світогляду і наших безпосередніх предків — слов'ян. Це підтверджують і археологічні знахідки і різноманітні обрядові пісні, зокрема колядки. Ось теслі зводять храм — храм світобудови, в якому:

       В одне віконце — ісходе сонце,
       В друге віконце — в обіди сонце,
       В трете віконце — в полудни сонце,
       А й у четверте віконце — заходе сонце.

       До відзначення цих свят кликала сама природа. Iхоч заводієм виступала переважно молодь — майбутнє народу, все ж вони мали всезагальну силу і охоплювали людей різного віку й статі: Отже, були всенародними.

       У своєму довговіковому побутуванні їм, як ніяким іншим народним святкуванням, довелося доволі багато перетерпіти. Привнесена християнська ідеологія спочатку повела на них наступ. Світославні свята почали називати поганськими. Згодом ідеологічна боротьба змінилася спробами підкорити їх для своїх потреб. На народні свята були накладені церковні. Коляда стала Різдвом Христовим, Великдень — Паскою, Купайло — Різдвом Іоана Хрестителя, а Калита — днем Андрія Первозванного. В перших двох святах побутували обидві назви — народна й церковна. У двох наступних слова з обох поєдналися і люди як одне ціле називають Івана Купайла та Калита на Андрія або Андріева Калита.

       У 1920-х роках спостерігаються спроби "осучаснити" народні свята. Поезія народної душі вихолощується, ідеали відкидаються, спрощуються. Народні свята й обряди розглядалися в той час не як художні твори з усією системою духовного життя, з притаманною образною мовою, а як певні ідеологічні етикетки до нового побуту. Свята сонячного циклу вже такими не іменувалися. Виходячи з матеріалістичної теорії, вони мали аграрне походження, були всього-навсього календарними. У сучасній етнографiчній літературі сонячіні свята так і називаються "аграр-ними, календарними". Світогляд народу-сонцепоклонника, як бачимо, взагалі не брався до уваги. Доточені до свят сонячного циклу ряд сучасних свят, як День радянської молоді до Купайла, зовсім спотворюють їхню сутність.

       Потерпаючи від гонінь, не маючи суспільної підтримки, свята сонячного циклу, та й взагалі усі народні обряди, втрачали і масовість, і поетичну наснагу, забувалися пісні, ритуали. Так, колядувати почали тільки на своїх кутках. Iто співали не завжди кращі колядки та щедрівки. Гімни колядницькі призабулися. Веснянки та ігри, в основному приурочені до Великодня, зійшли з центральних вулиць та степків і вже не возвеличували людей багатоголоссям та багатобарвям. Купайло із берегів річок забилося у вишники, а свято Калити так і притихло у хатніх стінах.

       Попри усі незгоди символіка сонячних свят — вогонь, вода, вінки, хліби, хороводи, ритуальні дійства — уславлюють небесне світило. Пісні — колядки, весняйки, купальські, калитянські, опромінені світлом душі людської, возвеличу-ють і сонце, і всіх сущих Під ним, уславлюють дароване світлом життя. В цих святах народ постає і сонцелюбним, І світославним.

       © Вадим Фёдорович Мыцык

 



« »
Read more from ДАЙДЖЕСТ

Share your thoughts, post a comment.

(required)
(required)

Note: HTML is allowed. Your email address will never be published.

Subscribe to comments